• Головна
  • Відповідаємо на розповсюджені питання про ВІЛ-інфекцію

Відповідаємо на розповсюджені питання про ВІЛ-інфекцію

Чи можна заразитися ВІЛ через голку в кінотеатрі? Чим ВІЛ відрізняється від СНІДу? Відповідаємо на найрозповсюдженіші питання

За перші 10 місяців 2018 року в Україні зареєстровано 14797 нових випадків зараження ВІЛ-інфекцією. З них 1975 дітей до 14 років. Всього в Україні з 1987 року офіційно зафіксовано 330415 людей з ВІЛ-інфекцією, з них 47464 людей померло від ускладнень СНІДу. Регіонами, де найбільше розповсюджена ВІЛ-інфекція є Дніпровський, Одеський, Донецький, Київський та саме місто Київ.

Щоб попередити вірус імунодефіциту людини потрібно орієнтуватися в базових питаннях: як передається вірус, які існують методи лікування та як часто необхідно обстежуватись. Ми розберемо питання, які найбільше турбують населення.

Чим ВІЛ відрізняється від СНІДу?

Коротко. Остання стадія ВІЛ-інфекції – СНІД.

ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини. А СНІД – це синдром набутого імунодефіциту. Інфекція, яка потрапила в організм, руйнує клітини імунної системи CD4+. Якщо збитки серйозні, у людини виникають різні інфекції, які б у здорової людини не з’явились. Крім того, виникають специфічні онкологічні захворювання та патологічні стани, які не розвиваються у людини без ВІЛ-інфекції. Це називається СНІДом. На щастя, таке зустрічається дедалі рідше: сучасні антиретровірусні препарати не дають змоги вірусу прогресувати і СНІД не розвивається.

Якими симптомами проявляється ВІЛ-інфекція?

Коротко. Різними..

Коли ВІЛ потрапляє в організм, проявів може і не бути. Через 2–4 тижні може розвинутися стан, який нагадує грип: підвищується температура тіла, з’являються болі у горлі, суглобах та м’язах, виникає загальна слабкість. Також може з’явитися висип. Потім деякий час (можливо і декілька років) симптомів, скоріш за все, не буде. Але в кінці кінців вони все одно з’являться. Температура тіла буде триматися позначки 38.50С, або більше місяця турбуватиме діарея. Без лікування все це призводить до синдрому набутого імунодефіциту.

Як зрозуміти, що у мене ВІЛ?

Коротко. Пройти тест.

По першим симптомам неможливо діагностувати ВІЛ, але існує можливість його запідозрити. Потрібно здати тести. Вони бувають різними, і деякі з них не працюють деякий час після інфікування.

Домашні експрес-тести

Вони виявляють антитіла до ВІЛ у крові та слині. Ці тести нагадують тест на вагітність. Надійність цих тестів на ранніх термінах після можливого інфікування невелика, а позитивний результат потрібно все одно підтверджувати в лабораторії. Але експрес-тести – гарна альтернатива для тих, хто не хоче тестуватися в медичній організації (хоча там все одно краще та ефективніше).

Тест на антитіла та антигени

Ці тести оцінюють наявність у крові людини антигенів та антитіл до ВІЛ. Це дослідження – імуноферментний аналіз, який застосовується в першу чергу. У всьому світі використовується четверте покоління цих тестів (попередні покоління не перевіряють наявність антигенів, що робить тест менш точним). Тести на антитіла та антигени доступні у багатьох лабораторіях. Якщо в організмі є ВІЛ, результат буде позитивним вже через 15–20 днів після інфікування. Але не варто забувати про те, що результат може бути хибнопозитивним, тому одним імуноферментним аналізом не обмежуються.

Імунний блот

Цей метод використовується для підтвердження діагнозу: він більш точний та дозволяє остаточно підтвердити діагноз «ВІЛ-інфекція». При цьому імунний блот відсіює всіх, у кого був хибнопозитивний результат після імуноферментного аналізу. За допомогою імунного блоту також можна виявити різновид вірусу, яким інфікувалася людина.

Але він має декілька недоліків. По-перше, звичайний імунний блот дає позитивний результат тільки на 45–60 день після інфікування. По-друге, він дорогий. Замовити імунний блот в лабораторії за власною ініціативою не вдасться. В американських рекомендаціях вказано інше дослідження, яке виявляє специфічні антитіла.

ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція)

Якщо перший тест позитивний, а імунний блот негативний, то в американських рекомендаціях радять провести полімеразну ланцюгову реакцію (або повторити дослідження пізніше). Цей тест може виявити генетичний матеріал вірусу імунодефіциту людини у крові. ПЛР – точний метод, в залежності від чутливості може дати позитивний результат вже на 5–15-й день після зараження. Але це коштовний тест, тому в більшості випадків він використовується для підтвердження діагнозу.

Полімеразну ланцюгову реакцію також використовують для діагностики ВІЛ-інфікованих дітей, які народилися у ВІЛ-позитивних матерів, так як у дитини до 18 місяців життя можуть зберігатися материнські антитіла. Це означає, що стандартний імуноферментний аналіз може показати позитивний результат на ВІЛ навіть при відсутності захворювання у дитини. ПЛР можна провести у лабораторії за власні кошти.

Детальніше про це написав фонд «СНІД.ЦЕНТР».

Чи можна перевіритись анонімно?

Коротко. Зазвичай так.

За законом України, ви маєте право обстежитись на ВІЛ анонімно. Інше питання, чи буде це обстеження безкоштовним. Якщо організація працює в системі обов’язкового медичного страхування (наприклад, державна поліклініка), скоріше за все, доведеться заплатити. Так само, як і в приватних лабораторіях. Але, наприклад, в центрах профілактики та боротьби зі СНІДом, які отримують кошти від держави, можна обстежитися анонімно та безкоштовно. Перевага такого центру ще й в тому, що до та після обстеження можна проконсультуватися зі спеціалістом та не задавати питання в інтернеті.

Як часто потрібно обстежуватися на ВІЛ?

Коротко. Залежить від ваших ризиків.

Єдиної відповіді не існує. Якщо ви гомосексуальний чоловік, який схильний до сексу з незнайомцями, – це один випадок. Якщо у вас за все життя був один сексуальний партнер, – інша історія.

Американські центри з контролю та профілактики захворювань (CDC) пропонують перевірятися:

  • всім людям від 13 до 64 років;
  • вагітним жінкам при першому візиті до гінеколога та додатково у третьому триместрі, якщо у них підвищений ризик;
  • всім, хто прийшов перевірятися на інші захворювання, що передаються статевим шляхом;
  • щорічно сексуально активним чоловікам, які займаються сексом з іншими чоловіками, якщо з моменту останнього тестування у самого чоловіка або його партнера був сексуальний контакт з іншою людиною;
  • щорічно людям з підвищеним ризиком.

Що таке підвищений ризик? Центри з контролю та профілактики захворювань США (як і більшість інших організацій) вважають, що ризик підвищений у:

  • чоловіків, які займаються сексом з іншими чоловіками;
  • людей, які займались анальним або вагінальним сексом з ВІЛ-позитивною людиною;
  • тих, у кого було більше одного партнера з моменту останнього тестування;
  • тих, хто використовує ін’єкційні заборонені речовини та ділиться необхідними для цього предметами з іншими споживачами заборонених речовин;
  • тих, хто займається сексом за гроші;
  • тих, у кого діагностоване інше захворювання, що передається статевим шляхом;
  • тих, кому діагностували гепатит або туберкульоз;
  • тих, у кого був секс з людиною, яка б могла повідомити, що хоча б один з вищеназваних пунктів – про неї.

Американська робоча група з профілактики (U.S. Preventive Services Task Force) рекомендує перевірятися на ВІЛ усім людям з 15 до 56 років (та всім іншим з підвищеним ризиком). Але питання стоїть наступне: з яким інтервалом потрібно обстежуватися? Група пропонує повторювати тестування, якщо у людини є фактори ризику. Крім тих, які вказують CDC, вказуються особи, які отримують медичну допомогу в медичних центрах, де багато пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, а також у виправних установах та притулках для бездомних.

Британська рекомендація – кожен рік перевірятися людям, які проживають в місцях розповсюдження ВІЛ-інфекції. Якщо при цьому у людини існують інші фактори, потрібно обстежуватись частіше. Вагітним жінкам також пропонується тест.

Всесвітня організація охорони здоров’я вважає, що люди, в яких сформувались певні фактори ризику, повинні перевірятися на ВІЛ. Це ж стосується їхніх партнерів. Якщо ризик залишається, перевірятися потрібно не рідше одного разу на рік.

Звідки взявся ВІЛ?

Коротко. Від мавп.

В самому початку вірус імунодефіциту розповсюджувався тільки серед мавп. Зараз він так і називається – вірус імунодефіциту мавп (ВІВ). Цей вірус існує вже десятки тисяч років і не завжди викликав симптоми. Наразі невідомо, як саме вірус перескочив на інший біологічний вид. Однак вважається, що в організмі людини він опинився внаслідок полювання на шимпанзе у Західній Африці, коли кров мавп контактувала з кров’ю людини. Щоб ефективно розповсюджуватись в людині та передаватися від однієї особи до іншої, вірус пережив кілька мутацій.

Вчені припускають, що вірус періодично передавався людині впродовж всього часу свого існування. Вважається, що сучасна версія вірусу циркулювала в обмежених африканських популяціях с початку 1900-х років. Внаслідок розвитку суспільства та відкриття кордонів ВІЛ почав розповсюджуватись по всьому світу.

На початку 1980-х років вчені визначили, який саме вірус призводить до СНІДу. Вже через декілька років стало відомо про інший різновид вірусу імунодефіциту людини, який розповсюджується у суспільстві. Його назвали ВІЛ-2. Він повільніше приводить до важких ускладнень та в основному циркулює у Західній Африці.

Всупереч розповсюдженій думці, бортпровідник авіакомпанії Air Canada Гаетан Дугас не був нульовим пацієнтом, тобто пацієнтом, який переніс ВІЛ за межі африканського континенту. Наразі невідомо, хто був першим хворим на ВІЛ. 

В СРСР початком епідемії вважається зараження дітей у пологовому будинку в місті Еліста. У 1988 році там померла дитина, яка народилася від матері з ВІЛ-інфекцією. В свою чергу жінці передав вірус її власний чоловік, який користувався послугами секс-робітниці у Конго під час служби у флоті (інша версія повідомляє, що там йому переливали кров під час екстреної операції). У пологовому будинку всупереч правилам санітарії та гігієни дітям робили уколи одним шприцом. В результаті у травні 1989 року вірус потрапив в організм 58 дітей.

Але на території Радянського Союзу і раніше були люди з ВІЛ. Але вірус від них передавався обмеженому колю людей.

Що зробити після сексу, щоб знизити вірогідність заразитися ВІЛ-інфекцією?

Коротко. В кращому випадку випити таблетки.

Єдиний метод, який довів свою ефективність в такій ситуації (і тільки у перші 72 години), – курс антиретровірусної терапії. Але у ліків є ризик небажаних реакцій, тому така рекомендація підходить не всім. Автори авторитетної бази знань для лікарів UpToDate радять використовувати цю терапію, якщо у людини був анальний чи вагінальний секс без презерватива або якщо через укол, садно або будь-що потрапила кров або інша біологічна рідина інфікованої людини. При цьому у можливого джерела вірусу імунодефіциту людини повинно бути щось із нижченаведеного:

  • діагностована ВІЛ-інфекція;
  • ризик розвитку ВІЛ-інфекції вище середнього (наприклад, це чоловік, який практикує секс з іншими чоловіками, секс-робітниця або людина, яка вживає заборонені речовини).

Курс антиретровірусної терапії також рекомендується жертвам насилля. В будь-якому випадку рекомендації дасть лікар, який враховує всі можливі фактори.

Інші методи вивчені недостатньо. Наприклад, згідно одному дослідженню, чоловікам, які мили пеніс після сексу, частіше передавався ВІЛ. Можливо, спринцювання також збільшує ризик ВІЛ-інфекції. Австралійські рекомендації відносно того, як потрібно себе вести зразу після сексуального контакту:

  • ніякого спринцювання;
  • після орального контакту сплюньте кров або іншу біологічну рідину, після чого обполосніть ротову порожнину водою;
  • помийте рану та шкіру водою з милом;
  • промийте слизові оболонки водою (якщо очі також контактували з чужорідними біологічними рідинами, зніміть контактні лінзи);
  • не робіть укол з антисептиком у рану.

Тим не менш, це не відміняє подальші дії з оцінкою ризиків та можливим прийомом таблеток.

Кажуть, що існують таблетки, які можна приймати заздалегідь, щоб не заразитися ВІЛ. Це правда?

Коротко. Так.

Мова йде про доконтактну профілактику (ДКП). Інша назва – PrEP, тобто pre-exposure prophylaxis. Це рецептурні препарати, які необхідно приймати по певній схемі. Якщо зробити все правильно, ризик отримати ВІЛ через секс майже нульовий. Але такі ліки мають недоліки: вони занадто дорогі, потрібно регулярно обстежуватися (на ВІЛ – не рідше одного разу на 3 місяці) на захворювання, що передаються статевим шляхом, а також побічні дії. Тому ДКП призначають тільки людям з групи ризику. Зазвичай це ті, які з певних причин, займаючись сексом та маючи ризик отримати ВІЛ, не використовують презервативи.

Чи є в законодавстві обмеження для людей з позитивним ВІЛ-статусом?

Будь-які обмеження для людей з позитивним ВІЛ-статусом незаконні. Але у людей з ВІЛ є певні обов’язки:

  • вживати заходів для запобіганню поширення ВІЛ-інфекції, які пропонують органи охорони здоров’я;
  • повідомляти потенційним партнерам про наявність ВІЛ в організмі та можливу вірогідність інфікування;
  • не бути донором крові та її компонентів, не бути донором біологічних рідин та іншого біологічного матеріалу.

Законодавство вказує, що якщо людина з числа іноземців або без громадянства не дотрималась цих обов’язків, держава може видворити її за межі України.

Крім того, у ВІЛ-інфікованих людей є права:

  • можна отримати безкоштовну антиретровірусну терапію та будь-які ліки, які впливають на розвиток опортуністичних інфекцій (ті, які виникли внаслідок ослабленого імунітету);
  • будь-яка особа, яка так чи інакше обмежила права людини з ВІЛ, наприклад, відмовила у наданні посади або розголосила статус інфікування, має відшкодувати інфікованій людині шкоду.

Родичі ВІЛ-інфікованої людини також захищені: їх не можуть звільнити з роботи та не можуть відмовити у прийомі в лікарні.

Що робити, коли дізнався, що у тебе ВІЛ?

Коротко. Йти до центру профілактики та боротьби зі СНІДом та приготуватися захищати свої права.

Основні світові медичні організації рекомендують починати лікування одразу після того, як ви дізналися про діагноз. Це допомагає уникнути ускладнень та жити так само довго, як і людина без ВІЛ. Держава зобов’язана надати безкоштовні ліки. Також людина з діагнозом може отримати психологічну допомогу у некомерційних установах.

Також рекомендується прочитати про ВІЛ в надійних джерелах, щоб не піддатися впливу теорії змови (ВІЛ-дисиденти – люди, які заперечують існування вірусу імунодефіциту людини та вважають його міфом, яким користуються фармкомпанії для власного збагачення):

Якщо людина приймає терапію та має нульове вірусне навантаження, вона безпечна для партнера?

Коротко. Так.

В останні роки можна почути таке формулювання – «невизначений = не передає». Це пов’язано з тим, що проведені дослідження демонструють: при незахищеному сексі людина, яка має невизначене вірусне навантаження, не передає ВІЛ своєму партнеру.

Чи можна народжувати дітей з позитивним ВІЛ-статусом?

Коротко. Звісно.

Якщо жінка з ВІЛ не приймає лікування та завагітніла, їй потрібно якомога раніше почати приймати звичайну терапію, щоб до моменту пологів вірус в крові не визначався або його рівень був вкрай низьким. Якщо вірусне навантаження залишається високим, то під час пологів жінці введуть сильнодіючий препарат, який зменшить ризики для новонародженого.

Також існує невелика вірогідність передати ВІЛ дитині під час грудного вигодовування. Тому ВІЛ-інфікованим жінкам рекомендується від нього відмовитися, навіть якщо вони приймають препарати та рівень вірусного навантаження не визначається (можливо, такий підхід пов’язаний з недостатньою кількістю досліджень конкретно в цій області).

В перші тижні життя дитина буде отримувати антиретровірусну терапію.

Якщо ВІЛ у чоловіка, то передати вірус дитині він може, якщо спочатку передасть його жінці. Відповідно, важливо, щоб при незахищеному сексі у партнера була невизначене вірусне навантаження. В іншому випадку жінка може скористатися доконтактною профілактикою. Інший варіант – використати допоміжні репродуктивні технології: очистити сперму та ввести її жінці (штучна інсемінація) або підсадити жінці запліднену такою спермою яйцеклітину (екстракорпоральне запліднення). 

Через що (не) може передаватися ВІЛ?

Вагінальний секс без презерватива

Для жінки такий секс з ВІЛ-інфікованим партнером, у якого визначається вірусне навантаження, призведе до інфікуванню у одному випадку з 1250. Для чоловіків – в одному випадку з 2500. Здається, що вірогідність незначна, але люди часто займаються сексом і вірус активно передається.

Навіть якщо чоловік вийшов із жінки раніше, ніж сталася еякуляція, ризик передачі від нього жінці залишається, хоча й можливо знижується. Для чоловіків такий ризик залишається тим самим: ВІЛ може проникнути в організм шляхом уретри, крайньої плоті, порізів або подряпини на пенісі.

Вагінальний секс з презервативом

Для жінки та чоловіка вірогідність інфікуватися знижується на 80–90%. Проблема презерватива в тому, що він може надірватися або його можна неправильно одягнути, а не в тому, що вірус нібито проникає через мікроскопічні пори, які є у презервативі.

Анальний секс без презерватива

При анальному сексі без презерватива ризики дещо збільшуються, тому що тонка слизова оболонка прямої кишки легше пропускає вірус. Для партнера, який приймає, ризик передачі ВІЛ без презерватива – один на 72 випадки. Для партнера, який вводить, – один на 900 випадків.

Анальний секс з презервативом

Правильне використання презервативу знижує ризик передачі ВІЛ на 63% для партнера, що вводить, та на 72% для партнера, що приймає.

Оральний секс

При будь-якому оральному сексі ризики вкрай низькі, хоча й не нульові. Припускається, що мінет – найбільш небезпечна форма орального сексу. Будь-які рани та подряпини в роті, на пенісі або у піхві збільшують ризик передати захворювання, що передаються статевим шляхом.

Поцілунок

Через слину вірус не передається. Тому при поцілунку в щоку або при поцілунку із закритим ротом ВІЛ не передається, навіть якщо слина залишилась на шкірі обличчя або іншій частині тіла. В дуже рідких випадках інфекція може передаватися при глибокому поцілунку, але тільки у випадку, коли в обох партнерів у ротовій порожнині є рани, що кровоточать.

Посуд та столові прилади

Існує шанс у тому випадку, якщо на цих предметах залишилась свіжа кров, а у вашому роті є рани.

Комарі

Жодних шансів. Ці комахи не вводять кров того, до якого вони присмоктались раніше. Крім того, ВІЛ руйнується в організмі комара.

Туалет

Ні. У відкритому середовищі вірус імунодефіциту живе недовго. Через сечу він не передається.

Слина або кров, які потрапили на шкіру або в очі

Якщо на шкірі немає подряпин та ран, нічого особливого статися не повинно. Крім того, ВІЛ не передається через слину. Якщо ж вона потрапила на слизові оболонки або в ушкоджену шкіру, можна нічого не робити. Але контакт крові з очима – привід для того, щоб турбуватися. В одному із 1000 випадків це закінчується передачею вірусу.

Кальян

Жодного шансу для вірусу. Ризики ще менше, ніж при глибокому поцілунку.

Укус

Ризик вкрай малий: він оцінюється приблизно як один на 25000 випадків. Таке стається не через контакт зі слиною, а через те, що кров тварини або людини контактує з кров’ю укушеного.

Їжа

Існує ризик передачі вірусу в тому випадку, коли людина з ВІЛ має ранки у роті та пережувала їжу, яку потім буде їсти хтось інший. Такі випадки існують, в основному вони пов’язані з немовлятами.

Використана серветка

Ні. Маловірогідно, що на серветці є свіжа кров, яка потрапить одразу на ранку або слизову оболонку іншої людини. Крім того, за межами людського організму вірус швидко помирає.

Грудне молоко

Вірус передається через грудне молоко. Тому ВІЛ-інфікованим жінкам не рекомендують годувати дитину грудьми.

Гастроскопія та інші ендоскопічні процедури

Науці не відомі випадки передачі вірусу під час таких процедур.

Голка в кінотеатрі

Ризики вкрай малі, тому що в зовнішньому середовищі вірус імунодефіциту людини швидко руйнується. Але ризики підвищуються, якщо інфекція не встигла загинути й коли голка із залишками свіжої крові проникла глибоко в тканини.

Басейн

Не передається. Вірус гине через дію дезінфікуючих засобів або просто випливе у каналізацію.

Цигарка

Ні, через слину вірус не передається.

Косметичні тестери

Ні. ВІЛ передається через наступні біологічні тканини: кров, сперма, вагінальні виділення, передеякулят, грудне молоко, міст слизової оболонки анального каналу. Їх у тестерах косметиках, скоріш за все, не буває. 

Коментар

Запис на прийом
Запишіться на прийом прямо зараз!
Служба контролю якості